Голодний Святвечір.

У цей день за традицією готують останню кутю різдвяно-новорічних свят. Ця кутя називається “голодною”, бо з цієї пори й до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди постували, тобто не їли. 
Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Рештки від вечері виносили курям. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, "щоб хліб родився".

На Голодний Святвечір водили “Меланку”, здебільшого дівчата, хоч у деяких регіонах України робили це парубки.

Дівчата ворожили: збирали після вечері ложки зі столу, сідали на поріг і стукали ними: звідки собаки загавкають у той бік заміж піде. Пізно ввечері діти вибігали на вулицю, гримали в ворота, тин, причілкову стіну й кричали: «Геть, кутя, з покутя, а ти, узвар, йди на базар! Паляниці — лишайтесь на полиці!».

З голодною кутею пов’язаний обряд “закликання морозу”. Господар набирав ложку куті, підходив до вікна і тричі говорив: “Морозе, йди до нас куті їсти!” Після паузи ще раз звертався:“Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!”

Ввечері в церкві освячується вечірня вода. Раніше господар, повернувшись додому, наливав у миску свяченої води й кількома засушеними васильками, мов кропилом, скроплював усі приміщення, реманент, вулики, колодязь. За ним ішов син з пирогом, малював крейдою хрестики на стінах, дверях, вікнах усіх будівель і за кожним разом відкушував пирога. Цей магічний обряд покликаний оберегти садибу від нечистої сили й хвороби, в ньому язичницьке обожнювання води, віра в її добру силу. 
У цей час, казали, небо розкривається а тварини опівночі розмовляють людською мовою, але підслуховувати їх великий гріх.